Антикварна книга Пітер Маріц Молдой Бур з Трансваалю 1900 рік. Історичне оповідання А. Німана. Переклад з дозволу автора з 6-го німецького видання А. і П. Ганзен. з 67 малюнками. Видання Девріена. СПБ. 1900 рік. Андрій Бурман і його син Пітер Маріц. Видавнича коленкорова палітурка. Книга частково реставрувалася. Укріплений книжковий блок, форзаци замінені на нові. Висновок Книги А.Німана. Пітер Маріц Молодий бур з Трансваалю 1900 року видання: Генерал Вуд підійшов, але не для відновлення військових дій, а для оголошення миру. Хоробрість Бурів, поразки, завдані жменею хоробрих захисників Трансваалю англійським військам у Драконових горах, величезні втрати англійців збентежили уряд великої держави. Голос справедливості заговорив у серцях жадібних завойовників. Не встигли зібрати з Маюби всіх поранених в останньому жахливому бою, щоб надати їм допомогу, частиною в лазареті бурів, частиною в англійському таборі, не встигли поховати всіх полеглих, як англійці звернулися до командувача бурами з проханням про перемир'я. Англія погоджувалася визнати вимоги Трансвааля справедливими. Радісна звістка переходила в табір бурів з уст в уста, і відважних людей, готових покласти живіт за свободу батьківщини, охоплювало радісне хвилювання. Вони збиралися в радісні натовпи біля своїх старшин і з усією силою своєї щирої віри і благоговіння підносили подяку Господу, що дарував їм перемогу і доставив торжество їх правій справі. З Гейдельберга, з Преторії мчали в табір бурів екіпажі, неслися вози, - дружини і дочки переможців поспішали вітати своїх чоловіків і батьків. Чула всюди радісні крики, бачачи сяючі обличчя, Пітер' Маріц' юний бур з трансваалю скочив на Скакуна, потужною рукою схопив чотириколірний прапор і, високо піднявши його в повітря, проїхав перед натовпами земляків. Гордо віяло над радіючими натовпами прапор республіки, що вкрилося відтепер славою. Хай живе Трансвааль! Хай живе Південно-Африканська республіка! - лунав потужний юнацький голос, і тисячоразове відлуння цих вигуків прокочувалося по табору. Якраз в цей час, підкотив запряжений парою сильних коней легкий екіпаж з підлозі відкинутим парусиновим верхом, і з нього здалося розумне обличчя, облямоване сивою бородою, яке бачив Пітер Маріц в Блюмфонтені. Це президент Помаранчевої республіки, Йоганн Бранд, при колишній в табір з представником Англії, щоб служити посередником між Англією і переможними бурями. Генерал Жубер пішов йому на зустріч і потиснув руку. Хай живуть бури! - пролунав потужний вигук Пітера Маріца. Президент Бранд поглянув на юнака з майорить прапором в руках і, мабуть, дізнався його. Посмішка пробігла по його обличчю. Жубер помітив і цей погляд і цю посмішку. Так, це один з кращих наших воїнів! - сказав він. І голос у Пітера Маріца хороший. Так само голосно, як тепер, в годину перемоги, лунав його клік, що закликає в бій, на горі Маюбе. Ми йому багатьом зобов'язані. Він співслужив велику службу своїй батьківщині. Всі оточуючі дивилися на Пітера Маріца, прапор, що генерал говорив правду, а Пітер Маріц почервонів, але відчував себе і щасливим і гордим. Тут до групи підскакала жвава кінь з красивою, стрункою, молодою амазонкою, в якій Пітер Маріц з першого погляду дізнався чарівну дівчину з каштановими локонами, племінницю статс-секретаря Сварта. Він досі не міг забути її. Всі пригоди і гострі відчуття воєнного часу не в силах були стерти з його пам'яті яскраві фарби цього чудового дівочого вигляду. Тепер же він переконався, що вона ще миліше, ніж малювалася в його пам'яті. Знаменитому переможцю! - сказала вона. - Прийміть цю троянду, як символ подяки, яку ми, жінки, живимо до хоробрих захисників нашої вітчизни. Пітер Маріц молодий бур з Трансваалю взяв троянду, і серце його переповнилося почуттям незвіданого ще блаженства. У цю хвилину погляд його впав на блискучий червоний мундир, самотньою плямою виділявся серед темних блуз. З похмурим сумним обличчям підходив до візка Бранда лорд Адольф Фіцгерберт, який бажав дізнатися, як йде справа зі світом. Адольф! Не дивись так похмуро! - вигукнув Пітер Маріц серцевим тоном. Лорд похитнув головою. Пітер Маріц зістрибнув з сідла, передав прапор земляку, який стояв по близькості, підійшов до англійця і обійняв його. Не сердись, Адольф, - продовжував він благаючим тоном. Лорд хотів вивільнитися з обіймів молодого буря, хоча і був зворушений його проханнями, але раптом завмер, дивлячись перед собою з вираженням глибокого подиву. Пітер Маріц простежив за його поглядом і радісно скрикнув. Через натовп людей, коней і возів пробирався високий старий, в якому юнак відразу дізнався свого друга місіонера. Очі оглагочестивого старця світилися тим же лагідним, небесним світлом, і натовп шанобливо розступався перед ним. Якщо ж така міцна і сильна людська любов, то у скільки разів сильніша любов Божественна! Вона і примирити між собою народи, що обагріли своєю кров'ю африканську землю, і осіяна світлом Божественної любові Христової країна ця з'явиться благословенним полем для насіння слова Божого.